Науковці розповідають, що у радянські часи цензура забороняла використовувати українським письменникам діалекти, адже вони відображали українську ментальність. Тож усі мовні перли безжально викреслювали у творах. Натомість зараз письменники використовують діалектизми, щоб показати колорит різних куточків України.
«Тобто, закарпатський, гуцульський чи поліський діалекти – це джерела збагачення української літературної мови. Вчитель-словесник не повинен грубо виправляти, а знати і пам’ятати, що культурна, вихована, шляхетна людина – це та, яка досконало володіє літературною мовою. Однак, у жодному випадку неприпустимо кепкувати з дідуся чи бабусі, що вони неправильно говорять. Чи може бути діалект правильним або неправильним? Він завжди правильний, але не входить до літературної мови, адже вона не може увібрати всі діалекти, яких в Україні є десять і не можуть усі вони стати нормою», – наголошує Віктор Мойсієнко,доктор філологічних наук з 2006, професор Житомирського державного університету імені Івана Франка.
Саме про колорит українських діалектів розповідала учням суботньої школи м. Варшава, п. Лідія Брилюк під час проведення мовознавчого уроку "Діалекти Карпатського краю"
